Доброї пори доби, шановні читачі. Продовжуючи тему органічних високомолекулярних речовин, згадаємо такі біополімери, як крохмаль, целюлоза та білки.
Ці речовини є природними сполуками, з високою молекулярною масою. Вони синтезуються живими організмами. Крохмаль та целюлоза належать до вуглеводів. Мономером їх полімерних молекул є глюкоза.
Пригадаймо, а що ж таке "мономер"?
Кожна велика полімерна молекула утворюється залишками невеликих молекул речовин-мономерів, які пов'язані між собою в певній послідовності ковалентними зв'язками і можуть бути як однаковими так і різними.
Білки ж займають особливе місце серед органічних високомолекулярних речовин. Мономерами білків є амінокислоти.
У своїй діяльності людина навчилася використовувати високомолекулярні речовини природного походження та синтезувати полімерні речовини хімічним способом. І ці хімічні високомолекулярні сполуки широко використовуються для забезпечення потреб людства. Але разом з цим становлять глобальну екологічну загрозу для життя на нашій планеті.
До синтетичних високомолекулярних сполук (ВМС) належать усім відомі пластмаси, ґума, волокна. Ці сполуки часто мають кращі властивості, як природні матеріали. Галузі їх використання різноманітні. Це будівництво, медицина, автомобілебудування, засоби зв'язку, побут тощо.
Серед високомолекулярних сполук назвемо поліетилен, поліпропілен, полівінілхлорид, полістирол, синтетичні каучуки та різні хімічні волокна.
Кількість мономерних ланок у молекулі полімера визначається ступенем полімеризації. Наприклад елементарна ланка поліетилену (Н2С=СН2 етилен) має такий склад:
(—СН2—СН2—...)n
де n - це ступінь полімеризації. У різних високомолекулярних синтетичних речовин він може коливатися від кількох тисяч до десятків мільйонів. Тому обчислюють середню відносну молекулярну масу полімера так:
Mr (полімера) = n · Mr (ел. ланки)
У молекули поліетилену де n= 5000, Mr = 140000
Від величини, маси, розгалуженості, упорядкованості частин макромолекул залежать фізичні властивості ВМС. Найчастіше полімери нерозчинні у воді, а сітчасті - ще й в органічних розчинниках. Більшість полімерів не мають постійних температур плавлення і кипіння. Так лінійні полімери від нагрівання пом'якшуються, а потім руйнуються, а сітчасті - розкладаються не розм'якшуючись.
За відношенням до нагрівання полімери поділяють на термопластичні та термореактивні. Термопластичні полімери можна багаторазово розплавляти та заливати у форми і вони не втратять своїх властивостей. Поліетилен та поліпропілен належать до таких полімерів.
До термореактивних полімерів належать фенолформальдегідні смоли. Під час нагрівання з ними відбуваються хімічні перетворення, вони втрачають пластичність та здатність плавитися, а отже і способи їх використання обмежені.
