Думки вголос

 Про дистанційне навчання та освіту сьогодні

       

        Доброї пори доби, друзі. Сьогодні я хочу поділитися з вами думками, що повільно, як груші на гілках старезного дерева, достигають в моїй свідомості.☺ Це думки вчителя про те, як якийсь там нікчемний вірус, хоч і в короні, вкотре висвітлив усю недосконалість нашої системи освіти. 

        За експериментами в освіті,  у які  загралися керівні мужі, ми випустили з уваги власне сам об'єкт освіти, наших дітей. Педагогічний простір заполонили тисячі "наукових" робіт, написаних на якомусь дивовижному суржику, суміші іноземних слів та термінів типу: фасилітація, фуркація, сторітеллінг, тощо. Від читання такої літератури починаєш сумніватися у власному здоровому глузді.☺

    До великої кількості різних педагогік додалися нові, такі як педагогіка самовизначення, педагогіка модальності, біблейська педагогіка, педагогіка ототожнення, інтегральна педагогіка, неопедагогіка, педагогіка розвитку, педагогіка середовища, пренатальна педагогіка, ембріональна педагогіка та багато інших, про які мало що відомо педагогу-практику. А головне, для чого все це? Ми придумуємо все більше технологій навчання, яких і самі не вміємо (чи не хочемо?) впровадити з користю в освітній процес, а рівень знань наших учнів (дякувати Богу не всіх) все нижчий. І не важливо студенти це, що здобувають професію чи учні, які тільки підходять до вибору подальшого життєвого шляху.

          Але повернімося до нашого вірусу. Карантин в закладах середньої освіти вводиться не вперше. Так, він ніколи не був таким затяжним та суворим. Але хіба ми були готові вчити наших дітей дистанційно? Ні. Ні управління освіти різних рівнів, ні школи, коледжі, виші, ні педагоги. І це сумно. Ми, як і в більшості випадків, намагаємося вскочити до останнього вагона потяга, що вже мчить на "всіх парах". І щастя, що у нас є небайдужі, творчі, компетентні та вмілі педагоги. Які зуміли налагодити систему роботи зі своїми учнями, студентами дистанційно. 

       Я зовсім не схильна відносити до "лику святих" всю педагогічну рать, тому що добре знаю, що серед нас є багато абсолютно випадкових людей. Але всупереч усій громіздкій системі освіти, відсутності доступу для багатьох і педагогів  і дітей до мережі інтернет, відсутності мотивації деяких учасників освітнього процесу до роботи та навчання, ми змогли переступити через недоліки та проблеми дистанційної освіти і вчити наших дітей. 

            

       З власного досвіду скажу, що результати дистанційного навчання з хімії у деяких моїх студентів кращі, ніж були в першому семестрі. Чому? Думаю, тут є декілька причин. Багато сучасних дітей добре знаються на ґаджетах, комп'ютерах, електроніці, тому їм цікавіше працювати з ними. Багато з них легше сприймають текст з монітора, а не з паперового підручника, відсутнє чи майже відсутнє обмеження в часі. Не мало важливими є й особисті взаємовідносини з викладачем (я буваю авторитарною) та зв'язок з одногрупниками, ну й відомо, що дома й стіни допомагають.☺

         Не може не тішити той факт, що наші діти розкутіші за нас, швидші в адаптаційному процесі. Багато умовностей дорослого життя їм поки невідомі. Вони відстоюють свою думку та "докопуються" до істини. І хочеться вірити, що ми не заважаємо їм ставати хорошими людьми.